Психологія раннього дитинства
1. Суперечливості 1-го року життя. Криза 1 року
Раннє дитинство (1-3 роки) має непересічне значення в психічному розвитку дитини. До кінця 1року закінчується прелюдія психічного розвитку. Розпочинається власне історія психічного розвитку.
Д.Б.Ельконін: наприкінці 1р. соціальна ситуація повної злитості дитини з дорослим вибухає зсередини. В ній з'являється, двоє: дорослий і дитина. В цьому суть кризи 1 року життя.
Зростають можливості дитини, вона набуває деякої ступені самостійності:
- дитина починає ходити – перша емансипація від дорослих;
- з’являються перші слова, виникає потреба спілкування з дорослим щодо предметів;
- розвиваються дії з предметами, маніпулятивна діяльність переростає у власне предметну діяльність.
Діяльність з дорослим має бути спільною, так як відкрити суспільну функцію предмету дитина сама не в змозі.
Діапазон можливостей дитини обмежений:
1) Мова носить автономний характер: слова ситуативні, багатозначні, полісемантичні. Суперечливість: мова як засіб спілкування звернена до іншого, однак вона, як правило, не має постійних значень.
2) Майже в кожній дії, яку дивина здійснює з ти чи іншим предметом, нібито присутній дорослий. Присутність ця шляхом конструювання предмету, з яким маніпулює дитина. На жодному предметі не "написаний" спосіб його вживання, суспільний спосіб використання предмету слід дитині розкрити. Але так як немовляті його ще не можна показати, потрібно конструювати предмети, які своїми фізичними властивостями визначають спосіб дії дітей.
Кл. Штерн: Дитина відкриває предметний світ:
1)Фетишизм предмету, який панує над дитиною. Вона у його владі.
2)Дитина відкриває зв'язок між предметом і словом – через це бурхливо розвивається мова в цей період.
Чи самі діти роблять це відкриття? Яка роль дорослого в цьому процесі?
К.Левін: Дитина - "раб зорового поля". Поза сприйняття немає предметної активності. Сприйняття і акт хапання у немовляти зли.
Але як відбувається розчленування цього злиття? Як сприйняття відокремлюється від реакції на предмет?
В зарубіжній психології різні оцінки цього періоду.
1. Теорія нативізму і редукціонізму: спонтанне розгортання природних даних і повторення історичного шляху розвитку від тварин до сучасної людини.
Щодо цього у Р.Заззо є серйозні заперечення:
- 3-х річна дитина далеко переважає найбільш розвинутих антропоїдів. Вона не лише оволоділа прямоходінням, але і рухається вміло і впевнено;
-Вона не лише засвоїла мову, але здатна застосовувати в розмові складну гру власних займенників;
- Вона не лише давно вміє любити і боятися, а й з силою, властивою слабим, із гнівом і капризами настирливо проявляє свою особистість, демонструє, на що вона здатна.
2. Явна переоцінка періоду 1-3 роки
Флоренс Гудинаф: Точка рівноваги між народженням і дорослістю припадає на вік 3-х років.
Торндайк і співробітники: У віці 3-х р. людська істота подолала вже півшляху свого розумового розвитку. До 3 років мозок людини досягає 1/2 своєї кінцевої ваги.
Від Прейєра до Валлона – це час настання першої кризи, першої рішучої заяви особистості про своє існування.
З.Фройд: Це період складання найважливіших комплексів, оформлення вирішальних структур особистості.
3. Недооцінка цього періоду в історії психічного розвитку.
Наприклад, Ж.Піаже період від 1,5 до 12 років називав періодом конкретних операцій (предметних).
Є і практична проблема. Ще Л.С.Виготський назвав цей період сензитивним для розвитку мови. Потрібно вчити мові, а ще чому?
О.Л.Венгер в книзі "Наша група": У дітей можна і необхідно розвивати розумові здібності.
М. Ібукі ("После трех уже поздно") говорить про розвиток спеціальних здібностей.
Д.Хант, Б.Уайт, Б.Блюм: Потрібно розвивати загальні здібності.
Ці дослідження йдуть усупереч із біогенетичною теорією Ж.Піаже про спонтанне дозрівання здатності мислити.
Висновок: Дошкільне дитинство, в т.ч. і ранній вік має вирішальне значення в розвитку інтелектуальних здібностей дитини.
2. Соціальна ситуація розвитку
Новоутворення, які виникають на кінець 1 року життя необхідно викликають побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація спільної діяльності з дорослим. Її зміст: засвоєння суспільно вироблених способів використання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: «Дитина – ПРЕДМЕТ – дорослий».
Дитина цілком захоплена предметом ("фетишизація предмету"). Наприклад, коли хлопчик везе машинку, він весь час дивиться на неї. Дорослого ніби не помічає, але без нього не може опанувати способи дії з цим предметом.
Дитина знаходиться у великій залежності від дорослого («Ми злиті, я без тебе нічого не можу зробити, але я прошу тебе: покажи, вчи!"). Дорослі задають режим, контролюють кожен крок, але дитина починає проявляли свої бажання, робить першу спробу демонстрації власних сил ("Хочу - не хочу"), інколи відмовляється від бажаного.
Дорослі привчають до нормального соціального життя, але роль їх змінюється:
1)Від позиції організатора життя дитини до позиції учасника спільних дій, а під кінець періоду – зразку для наслідування;
2)Спілкування втрачає безпосередній емоційний фон і набував ділове забарвлення щодо предмету, з яким дитина взаємодіє за допомогою дорослого.
Розпочинається диференціація у взаєминах із дорослим, усвідомлюються різні його соціальні ролі: мама – годує, тато – грається, бабуся – розповідає казки, заспокоює.
Приклади дитячих висловлювань:
"Я плачу не тобі (мамі), а бабусі";
"Я заважаю не тобі (мамі), а татові".
Яка роль спілкування з дорослим?
1)Загальний стимулюючий (тонізуючий) вплив;
2)Особистісне опосередкування предметної діяльності спілкуванням із дорослим. Створює сприятливі умови для засвоєння операційно-технічної сторони предметних дій.
Соціальна ситуація спільної діяльності дитини і дорослого містись у собі суперечливість. У цій ситуації спосіб дії з предметом, зразок дій належить дорослому, а дитина водночас має виконувати індивідуальні дії. Ця суперечливість розв'язується в новій діяльності, яка зароджується в ранньому віці – предметній діяльності.
Спілкування – форма організації предметної діяльності.
Спілкування – засіб здійснення предметної діяльності, знаряддя для оволодіння суспільними способами використання предмета.
Спілкування перестає бути провідною діяльністю, однак саме в цей період інтенсивно розвивається і стає мовним.
Потреба в співробітництві з дорослим визначається такими проявами (М.І.Лісіна):
- Дитина намагається привернути увагу дорослого до своєї діяльності;
- Вона шукає в дорослого оцінку своїм діям ("Так, тату, так?");
- Звертається за допомогою, у випадку невдачі;
- Ухиляється від "чистої" ласки" (Денис (2,5р): "Скажи бабі, щоб вона мене не розціловувала").
Дитина не байдужа, з ким вона спілкується і через це не кожен дорослий може задовольнили її потребу у співробітництві. Ситуативно-ділове спілкування дитини з дорослим (М.І. Лісіна) щодо предметів створює оптимальні умови для розвитку дитини.
Функції дорослого змінюються по мірі оволодіння дитиною предметними діями:
Д – спільні дії з дитиною;
Д1 – наставляє, показує, вчить, пояснює, допомагає (наставник);
Д2 - контролює і оцінює;
Д3 - є зразком для наслідування.
Система "Дитина – дитина" – друга лінія соціальної ситуації розвитку.
Вона забезпечується організацією контактів дітей між собою. Значення цих контактів:
- сприяє пізнанню самого себе на основі пізнання ровесників;
- це спілкування рівних між собою, при якому відсутня регламентація і обмеження;
- діти вільні у взаєминах один із одним, що сприяє розкриттю самобутності дивини.
Дослідження потреби в спілкуванні з ровесниками в ранньому віці (Л.Н.Галігузова):
1) Ставлення до ровесника як до цікавого об'єкту, який викликає різноманітні дослідницькі дії;
2) Ставлення до ровесника як до суб'єкту – починає адресувати йому свої дії, поступово стають ініціативними;
3) Дитина відкриває в ровесника нові якості, які стають більш привабливішими і значимішими, ніж їх об'єктивні характеристики.
Емоційна нестійкість нерідко заважає встановленню позитивних контактів. Контакти становлять собою практичні дії: фізичний контакт, переміщення в просторі, але ділової мети (як у спілкуванні з дорослим) вони не мають.
Це яскраво емоційно зафарбоване спілкування, в якому діти намагаються проявити перш за все себе.
3. Предметна діяльність як провідна, її розвиток у ранньому віці
Провідною діяльністю стає предметна діяльність. Вона предметна, тому що мотив діяльності міститься в самому предметі, в способі його використання. Предметні дії знарядні. Вони підкоряються логіці суспільно виробленим функціям предметів (певне призначення, спосіб використання, в якому полягає ціль, яку можна досягнути: напитися з чашки, забити цвях, розрізати ножицями папір і т.д.)
Однак мета, як кінцевий результат, із самого початку відсутня. Її спочатку виділяє дорослий, з допомогою якого дитина виконує дії, спрямовані на перетворення предмету і отримання результату.
Знарядні дії перебудовують руку дитини. Рухи руки підкорюються кінцевою метою. Дитина засвоює зразки функції предметів. Виникає ціле покладання.
Як відбувається розвиток предметної діяльності?
Д.Б. Ельконін виділяє такі етапи:
1 етап: Дія і мета для дитини нероздільні. Предмет видимий, але мета не виділена. Визначення суспільної функції предмету – це визначення мети.
Коли ми вкладаємо в свою руку дитини і діємо разом – власне дії дитини ще немає. Це спільна нероздільна дія.
2 етап: Спільна дія розділяється частково. Дитина визначає функцію (призначення) предмета, виділяється мета (молоточком забивати, із чашки пити і т.д.) Коли дитина хоче пити, вона тягнеться до чашки, але їй потрібна ще безпосередня допомога дорослого.
3 етап: Дія з предметом стає самостійною. Дитині достатньо показати, що предметом можна робити і як. Дитина здатна прослідковувати дію – виникає наслідування. Це величезний стрибок у розвитку: орієнтувальна частина дії відривається від виконавчої.
4 етап: З виникненням мовної вказівки стає можливою дія узагальнення, переносу дії:
а) з одного предмету на інший, але зі знанням значення основного предмету (пити можна з чашки, стаканчика, кухля);
б) з однієї ситуації в іншу.
Цю дію можна назвати власне самостійною дією. Дитина засвоює загальну сутність дії з предметами: їсти, пити, гуляти, грати, одягати і т.п. Дія відокремилась від предмету. Тільки бо дитина "побачила" дію, відокремила її від предмету, вона виділяє дорослого як носія зразків дії.
Дитина: 1) порівнює свої дії з діями дорослого ("Я пишу як тато"),
2) виникають ігрові дії.
Це призводить до зміни соціальної ситуації розвитку: «Дитина - предмет – ДОРОСЛИЙ».
Д.Б.Ельконін відзначав, що в оволодінні предметними діями поряд зі знаряддями велику роль відіграють іграшки:
1) Іграшка – це предмет, який моделює якийсь предмет дорослого світу;
2) Щодо іграшки немає суворої логіка її використання, і дорослий не нав'язує дитині спосіб дії з нею;
3) Іграшки полі функціональні й з ними можна робити що завгодно;
4) Через ці властивості іграшки орієнтувальна сторона дії відокремлюєтеся від виконавчої. Завдяки дії з іграшкою в орієнтацію включається і ситуація. Через це відбувається подальша схематизація дії. Дитина починає порівнювати свої дії з діями дорослого, починає пізнавати в своїх діях дії дорослого і вперше починає називати себе іменем дорослого ("Петя - тато").
Відбувається розпад єдиного предметного дійства і дорослий відокремлюється від предмету. Дитина вперше вбачає дорослого і його дії як зразок. Дитина діє так як дорослий, але не разом із ним, не під керівництвом дорослого, а так, як він.
Методологічне значення процесу оволодіння дитиною предметними функціями:
1) На прикладі оволодіння призначенням (суспільної функції) предмету можна ілюструвати положення Л.С. Виготського: будь-яка психічна функція спочатку виникає як функція інтерпсихічна, функція взаємодії дини з дорослим;
2) Самостійні дії виникають як співвідносні з діями дорослого. Дорослий стає зразком для наслідування.
Розвиток наслідування:
В 1 рік: наслідування жестам, емоціям, мовним звукам здійснюється одразу ж за їх сприйняттям;
На 2-ому році: наслідування по гарячим слідам (пригадують модель поведінки);
Кінець 2-го року і на 3 році: пригадують через певний проміжок часу (навіть через місяць) і повторюють побачену раніше дію.
Наслідування стає ефективним засобом научіння. При цьому увага і вибіркове заохочення дорослого діє як могутнє підкріплення і сприяє відбору ефективних актів.
Результативна сторона дії стає все більш значимою, а фіксація успіхів – важливий елемент її виконання ("Подивись, як я малюю. Гарно виходить?").
Особистісне новоутворення – почуття гордості за досягнення, перебільшення своїх досягнень, спроба обезцінити свої невдачі.
Він (вона) – найбільш розумний!
великий!
красивий!
молодець!
Характерне прагнення демонструвати свої успіхи дорослому й загострене почуття власної гідності (на оцінку "поганий!" – підвищена образливість і емоційні вибухи щодо дрібниць).
М.І.Лісіна: Гордість за досягнення – новоутворення раннього віку. Висновок: Операції з предметом узагальнюються, виникає можливість їх повторення на будь-якому схожому предметі, з'являються ігрові дії (перенесення, нібито уявна ситуація).
Інші види діяльності
Крім ігрової це конструювання і малювання (А.А.Смірнов, В.Н.Аванесова). Так, в д/с проводяться заняття з навчання малюванню, яке триває 10-15 хвилин. На власне дії з предметами тратиться незначний час (2-8 хвилини з кубиками і 1-2 хвилини (до 5) з олівцем. Діти мало зосереджені, дії носять імпульсивний характер. Дія здійснюється дитиною без опори на зразок.
Олівцем володіють не як знаряддям, а як предметом, який продовжує руку. Суть своєї діяльності діти вбачають не в досягненні певного результату, а в самому процесі, в діянні. ("Що ти малюєш?" - "Щось!"). Багато дітей не можуть відповісти, що вони будуть малювати або малюють. Зображувальна діяльність (малювання) більш примітивна, ніж конструювання. Лише 20% дітей (дані В.Н.Авансової) зобразили достатньо чітко ритмічно повторювані прямі і заокруглені лінії. Вони не перетинаються і не перекреслюються дитиною.
4. Новоутворення раннього віку
Предметна діяльність як провідна докорінно перебудовує всю психічну діяльність дитини.
1.Гігантськими кроками розвивається сприймання. Сприймання із акту реагування на предмет перетворюється в акт орієнтування в предметному світі. (Спочатку дивиться, а потім за слідом повторює).
Йде активне пізнання предметів. Розвиваються перцептивні дії. (Наприклад, слідкує від початку дії до результату).
Сприймання набуває предметність і константність (скласти кубик).
Особливості сприймання:
а) Злиття зорового і кінестетичного – із дій з предметами розгортаються перцептивні дії(«рука вчить око»). Провідними ознаками предмету є форма, величина, колір;
б) Сприймання сковане предметом:
- концентрація на чомусь яскравому;
- розгляд картинки у перевернутому вигляді;
- із задоволенням слухає одну й ту ж казку, вірш;
- при сприйманні картини шукає знайом і предмети.
в) Обстежувати предмет не можуть:
- сприймання синкретичне, неподільне – деталей не помічають;
- обмежуються узнаванням;
- зразком для сприймання є знайомі предмети (як м’ячик).
г) Слово-назва предмету допомагає його сприйманню. Однак це залежить від навчання. (Експеримент із одяганням ляльки).
д) Зароджується довільність сприймання – підкорення цілі відповідь на вказівку дорослого. Хоча воно ще короткочасне і нестійке (Експеримент Венгера "дзьобик пташки").
2. Ранній вік – сензитивний для мовного спілкування. Мова починає виконувати соціальну функцію, тобто словесного вираження думки для когось – передбачає спілкування з іншим 9наявність слухача).
Ж. Піаже називає мову цього віку егоцентричною (для себе). Однак навіть розмова з собою – це діалогічна мова з уявним співрозмовником (розмова з лялькою).
Функції активного мовлення:
а) засіб повідомлення про свої переживання;
б) заклик до спільної дії;
в )вплив на інших.
Особливості мовного спілкування:
- носить емоційний характер;
- одночасно пов’язане з діями;
- виникає здатність слухати іншого, вислухати його і зрозуміти;
- починає виконувати функцію внутрішнього механізму саморегуляції ("Не можна зачіпати", "Тато сказав – не можна брати";
- розвиток активного мовлення (2-а половина 2 року);
- "вибух" запитань у малюка до дорослого, особливо щодо предметів (К.Штерн, К.І.Чуковський);
- до 3 років виникає орієнтація на мовні явища (суфікси іменників, минулий час);
- виникає словотворчість;
- слова набувають стійкого предметного значення;
Дитина виходить за межі дійсності. Розвивається символічна функція мови. Сенсомоторний інтелект перетворюється в інтелект, який користується символами (словами).
До 3 років засвоюються всі типи речень. Вони стають багатослівними, з усіма частинами мови.
Розвиток мовлення в 2-х напрямках:
1)розуміння мови дорослих;
2)власна активна мова:
1р.2м. –58слів;
1р.6м. –383;
2р.2м. –1227;
3р. –1509.
Розвиток мовлення є показником рівня розвитку мислення. Мислення – наочно-дійове, однак це не сліпа проба з предметом, а співвіднесена з результатом (розуміння!).
Пам’ять домінує образна, мимовільна. Все що запам’ятовується має афективне забарвлення. Розпочинається розвиток словесної пам’яті.
Зі словом пов’язане пригадування (у 2 роки може пригадати через кілька днів, в 3 роки – через кілька тижнів. Формується минуле).
На основі уявлень пам’яті і слова формується уява, яка спочатку тісно пов’язана з реальністю, зі сприйняттям.
3. Самосприйняття – надзвичайно важливий аспект розвитку.
(Дослідження з дзеркалом, Рене Заззо, Авдєєва, Лисюк):
1 рік – наближується до дзеркала, лиже його, цілує, розмовляє зі своїм зображенням; штовхає лобом, заглядає за нього після доторкування рукою.
Гра, що передує розрізненню «Я» і «не – Я».
2 роки – дивується, розгублюється, відвертається від дзеркала, називає «хлопчик».
2 роки 6 місяці – називає своїм іменем.
2 роки 10 місяців – дає відображенню назву «Я»
Уявлення про себе формується у дитини з об’єктивних і суб’єктивних оцінок оточуючих.
Пізнає, що сама може бути джерелом бажань, сили, може впливати на людей, а не лише на предмети.
«Я сам!», «Дай!», «Хочу!»
Дитина щаслива від усвідомлення власної автономії, власних умінь.
Зароджується самостійність.
Зароджується перша психологічна емансипація від дорослих - «Я» і «не – Я».
4. Особистісне утворення – гордість за досягнення (дослідження О.В.Гуськової):
а) прагнення до досягнення результату своєї діяльності;
б) прагнення зразу ж продемонструвати свої успіхи дорослому – без схвалення якого вони значною мірою втрачають цінність;
в) загострення почуття власної гідності:
- підвищена образливість і чутливість до визнання досягнень дорослими;
- емоційні сплески з дрібниць;
- хвальковитість, перебільшення результатів
Є акт самоаналізу, має місце розгорнутий ззовні процес оцінки свого досягнення і співставлення цієї оцінки з оцінками оточуючих.
Це є самооцінка – афективно забарвлена, носить суб’єктивний характер.
5. Досягнення психічного розвитку дитини і криза 3-х років
- Орієнтація на дорослого із самоцілі перетворюється в ланку предметно-маніпулятивної діяльності. Дитина починає нуждатися в дорослому, який діє, є співучасником, активно включений в процес взаємодії з нею.
- Відбувається поєднання мовленнєвої і зовнішньопреметної сторони діяльності. Мовлення – важливе психологічне новоутворення, хоч не виступає самостійною ланкою активності – потрібні емоційні і зовнішньо-предметні вказівки.
- Головна потреба в активності – прагнення дитини оволодіти всім – оточуючим середовищем і власним тілом. В дошкільному віці це перетворюється в пізнавальну потребу.
- Відбувається перша психологічна емансипація від дорослого і усвідомлення свого наслідування йому як здатності діяти так, як дорослий.
На авансцену психічного розвитку виходить «Я – САМ!» - прагнення до самостійності, однак обмежені соціальні можливості. Наступає КРИЗА 3-х років.
Л.С.Виготський охарактеризував 4 її симптоми:
- Негативізм – на 1 місце ставлення до інших людей. «Негативістичні реакції проявляють себе не у відмові від вчинку, який ви просите зробити, а в тому, що ви його просите. Зробити навпаки – тобто проявити акт незалежної поведінки щодо того, про що його просять.
- Впертість – настоює на чомусь не тому, що йому хочеться, а тому, що він цього вимагав. Мотивом є те, що дитина пов’язана зі своїм первинним рішенням
- Сварливість (сперечливість, строптивість) – без особистісна, яка спрямована проти виховання, проти нав’язування якогось стилю життя.
- Самоправність (своеволие) – прагнення до самостійності («Я сам»).
Окрім цього, проявляється прагнення до самостійності; гостра емоційна реакція на критику; гордість за досягнення, переживання успіху.
5. Поведінка імпульсивна, афективна, нестійка. Саморегуляція емоцій (майже!) відсутня. Панують зовнішні мотиви – мотиви заохочення і покарання. Дитина поступово переходить від безпосередніх, природних форм і способів поведінки до опосередкованих, які виникли в процесі культури розвитку психічних функцій (Виготський, т.4., с.221).
6. На основі співпереживання розвивається співчуття, спочатку щодо дорослих, а потім і ровесників. Співчуття і співпереживання переносяться на персонажів казок, на іграшки.
